Прізвище, ім'я, по батькові письменників, особливості їх написання

     Чи знаєте ви, чим незвичні іншомовні прізвища? У чому полягає їх особливість?  Як правильно поставити наголос? Пропоную вашій увазі цікаву інформацію.

  В англійських, німецьких та американських прізвищах наголошується здебільшого перший склад: Джордж Гордон Байрон, Ернст Теодор Амадей Гофман, Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер. Йоганн Вольфганг Гете; Джеймс Фенімор Купер, Генрі Уолдсворт Лонгфелло. У французьких — останній склад: Поль Верлен, Артюр Рембо. П'ер Жан Беранже, Віктор Марі Гюго.

    До програми увійшли твори письменників норвезької, російської, білоруської, казахської, румунської, грузинської, угорської та інших літератур, правила правопису прізвищ яких слід перевіряти окремо.

     Як за вимовою, так і за написанням іншомовні прізвища незвичні для школярів. Запам'ятати прізвища Ернста Теодора Амадея Гофмана, Джорджа Гордона Ноеля Байрона, Йоганна Крістофа Фрідріха Шиллера, Астрід Анни Емілії Ліндгрен, Оскара Фінгала О'Флаерті УЇлса Уайльда допоможе історичний коментар.

     У багатьох європейських народів існувала традиція додавати до імені немовляти імена визначних предків роду. Так,Ернст, Джордж, Йоганн, Астрід, Оскар — власні імена письменників, а всі інші — імена їхніх уславлених предків. Винятком є Гофман, який замінив ім'я свого предка Вільгельма на ім'я улюбленого композитора Амадея Моцарта.

Лексичного коментаря потребують прізвища: Лопе де Вега, Оноре де Бальзака, Гі де Мопассан, Мігель де Сервантес Сааведра, Антуан де Сент-Екзюпері. Частка "де" у них свідчить про належність людини до дворянського роду.

     Так, батько Мігеля де Сервантеса Сааведри Родріго де Сервантес походив зі старовинного дворянського роду, а мати — Леонора де Кортінас також була дворянкою. За звичаями того часу патент на дворянське звання можна було й купити. Саме так сталося в родині Лопе де Вега, батько якого мав у Мадриді золотошвейну майстерню й не тільки дав синові добру освіту, але й купив йому патент на дворянське звання.

          В окремих випадках доцільно звернути увагу учнів на етимологію прізвищ.

      Старовинний струнний музичний інструмент, різновид української ліри називається рилей. Похідне «рилєев» — гравець на рилеї. «Чаплін» — англійське слово, що означає капелан, священник. Російське ж прізвище походить від діалектного «чапля». Шукша — волокно, яке залишається після обробітку льону. Можливо, слово використовувалось у ширшому, переносному значенні: лишок, зайвина. Звідси прізвисько останньої, пізньої дитини — шукшин.

       Чимало письменників користувалися псевдонімами. До шкільної програми включено твори Марка Твена (Семюеля Ленгхорна Клеменса), Джека Лондона (Джона Гріффіта), Кіра Буличова (Ігоря Всеволодовича Можейка), Анни Андріївни Ахматової (Горенко), Олександра Гріна (Олександра Степановича Гріневського), Мольєра (Жана Батіста Поклена), Стендаля (Анрі Марі Бейля), О. Генрі (Вільяма Сідні Портера), Велимира Хлєбникова (Віктора Володимировича), Шолом-Алейхема (Шолома Нохумовича Рабиновича), Максима Горького (Олексія Максимовича Пєшкова), Андрія Платоновича Платонова (Климентова), Янки Купали (Івана Домініковича Луцевича), Якуба Коласа (Костянтина Михайловича Міцкевича), Петра Безруча (Владимира Вашека), Габріели Містраль (Лусіли Годой Алькаяга) та інших.

        На уроках зарубіжної літератури учні не раз звертатимуться до поняття псевдонім.

Вивчаючи творчість Марка Твена у 5 класі, школярі записують до словничка:

Псевдонім — вигадане ім'я (прізвище), під яким автор друкує свої твори.

      Потім учитель пояснить, що американський письменник Марк Твен (Семюель Ленгхорн Клеменс) в юнацькі роки навчався лоцманській справі та водив пароплави по Міссісіпі. Фах лоцмана підказав йому псевдонім («mark twen» перекладається «мірка два» й означає глибину для проходження судна).

      На вступній оглядовій лекції в 9 класі вчитель пропонує розглянути кілька випадків утворення й використання псевдонімів.

      До псевдонімів зверталися для маскування або свідомої містифікації, щоб уникнути цензурних переслідувань, небажаного розголосу на випадок неуспіху в чомусь. Часом називати справжнє прізвище заважали й станові забобони, суспільний статус автора. Псевдонім використовувався під час полемік і літературних ігор.

Так, французький письменник Проспер Меріме, вдавшись до літературної містифікації, підписав свою книгу «Театр Клари Газуль» ім'ям вигаданої іспанської артистки, а збірник балад «Гузла» — ім'ям вигаданого гусляр Іакінфа Маглановича. Прикладом полемічно-сатиричної містифікації є появалітературного образу Козьми Пруткова, під іменем якого друкували свої жартівливі, сатиричні та пародійні твори О. К. Толстой і брати Жемчужникови.

Інколи письменники підписуються прізвищем померлого автора. Такі псевдоніми звуться аланімами (Пабло Неруда, Габріела Містраль).

    Анаграма — псевдонім, утворений внаслідок перестановки літер власного імені: Харитон Макентун — Антиох Кантемир.

    Анонім — псевдонім, складений з літер власного імені в зворотному порядку (Наві Волирк — Іван Крилов).

      Астронім — псевдонім у вигляді кількох зірочок (***, ***) або інших знаків.

   Криптонім — псевдонім, створений з ініціалів автора: Е.Т.А.Г.— Ернст Теодор Амадей Гофман.

Деякі письменники змінюють своє ім'я на благозвучніше чи символічне, не приховуючи при тому власного (Анрі Бейль-Стендаль). Іноді літературне ім'я письменника утворено внаслідок об'єднання його власного прізвища з псевдонімом (М.Щедрін та М.Є.Салтиков — М.Є.Салтиков-Щедрін).

         Часом власне ім'я письменника сприймається як псевдонім (Абай, Джамбул, Зульфія).

        Є частково вигадані псевдоніми, скажімо, тільки ім'я (Костянтин Симонов

— Кирил Симонов), чи. навпаки, лише прізвище (Анна Ахматова — Анна Горенко). Близькі до них псевдоніми-у січення (О. Грін — О. Гріневський).

      До псевдонімів слід віднести й вигадані імена, під якими в художніх творах виведено реальних людей (Кармазинов у «Бісах» Ф. Достоєвського

—1. Тургенєв), а також імена (ярлики), що присвоювали авторам літературні супротивники (Фіглярін у Пушкіна — Ф. Булгарін).

        Учням можна пояснити, що законодавство дозволяє мати псевдонім усім бажаючим авторам і розкриття його за життя письменника проти його волі

— порушення літературної етики.

    Називаючи прізвище письменника, учитель повинен враховувати наявність однакових прізвищ у літературному світі.

        Так, серед багатьох Толстих у російській літературі слід виділити трьох найвідоміших.

Лев Миколайович Толстой (1828-1910), Олексій Костянтинович Толстой (1817-1875), Олексій Миколайович Толстой( 1882-1945)-далекі родичі. Їхнім пращуром був граф Іван Петрович Толстой, який жив у першій половині XVII століття. Його діти: Андрій Іванович - прадід Л.М.Толстого та О.К.Толстого, а Федір Іванович - прапрадід О.М.Толстого. Отже, Л.М. і О.К.Толсті - брати. Можна згадати й інших, менш відомих авторів, довідка про яких доповнить одну зі сторінок біографії видатної о письменника.

      У грузинській літературі є письменник О.Г.Чавчавадзе (1786-1846) та І.Г.Чавчавадзе (1837-1907); у німецькій — Арнольд Цвейг (1887-1968), а в австрійській - Стефан Цвеш (1881 1942): в українській - А. Чайковський, у польській - М. Чайковський, а в російській - М. І.Чайковський, брат відомого композитора П.І.Чайковського.

    Трапляється, що збігаються не лише прізвища, але й імена. Так, у французькій літературі є два Олександри Дюма: Олександр Дюма-батько (1802—1870) та Олександр Дюма-син (1824—1895): в українській літературі — брати Григорій Тютюнник та Григір Тютюнник