Сучасний стан мовлення школярів

                     Як поле засівається зерном,

так наша нива — розумом, красою і добром.

А ми покликані ці зерна проростити –

В дитячих щирих душах відродити.

Девіз роботи: уміння знаходити обдарованих і здібних дітей — талант. Вміння вирощувати - мистецтво. Але найголовніше — це любов до дитини.

    «Заговори до мене, щоб я тебе побачив», — говорить народна мудрість. Школа має готувати дитину до майбутнього життя. По тому, наскільки змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток. Не завжди дитина, яка зазубрила правила, може зв'язно висловитися, спілкуватися з людьми.

  Мовленнєвою культурою вважають складну систему мовних знаків, що ґрунтується на мовних і моральних правилах та нормах поведінки.  Культура спілкування не є просто культурою вибору ефективних тактик і стратегій. Це ще й результат адекватного використання законів мовленнєвого спілкування.

      Формування мовленнєвих компетентностей особистості відбувається  у різноманітних  комунікативних площинах: учень – вчитель, учень – батьки, учень – учень, учень – друзі поза школою, учень – друковане слово, учень – телебачення, учень – медіа продукція, учень – Інтернет. На наш погляд, це складає суттєву частину комунікативного  мовленнєвого простору сучасного школяра. За визначенням   вчених, «комунікативний простір … є системою багатоманітних комунікативних зв’язків, які виникають між різними агентами комунікації».

      Суспільство ХХІ століття зацікавлене у професійній особі, яка володіє мовленнєвими компетентностями. Адже дібрати необхідну інформацію, креативно її використати, вибудувати ефективне ділове й особистісне спілкування можна лише за умови таких сформованих умінь та навичок.

      Чи готові старшокласники сучасної школи до виконання певних соціальних ролей, які потребуватимуть дотримання правил мовленнєвої культури та комунікативних риторичних компетентностей. 65,2% опитаних позиціонують себе як такі, котрі володіють мовленнєвими нормами.

     Про значимість таких умінь свідчать відповіді на питання щодо мовлення як визначальної риси особистості. Викликає занепокоєння, що у якості невід’ємної складової громадянина ця компетентність визначена лише 24,2% респондентів. З іншого боку, освіченою вважають людину, яка володіє мовою, 75,8% школярів і 50,3% - культурною. Прикро вражає, що для молодих людей, рисою, яка відображає ціннісні особливості, що привертають увагу, не настільки важливою є мовленнєва краса. 29,8% старшокласників стверджують, що цікавою для них буде людина, яка правильно говорить.

     Школа дає ґрунтовні знання щодо фонетичних, лексичних та синтаксичних мовленнєвих норм. Про це свідчить те, що 61,2% опитаних учнів здатні побачити помилки у мовленні інших, але тільки 29,3% школярів дошкуляє, якщо в особистісному спілкуванні не дотримано мовленнєвих правил.

     З властивим юні максималізмом респонденти вказують на конфліктну ситуацію: суспільство, персоніфіковане офіційною освітою, декларує й вимагає від громадян мовленнєвої культури, а засоби масової інформації, які мали б надавати зразки, спотворюють її. Так, 54,9% учнів негативно оцінюють реалії сучасного мовленнєвого стану, демонстрованого дикторами телебачення.

     На кого ж покладаються школярі у процесі оволодіння культурою мовлення? 83,9% респондентів називають вчителів української мови та літератури; 24,1% - вчителів інших навчальних дисциплін; 14,8% - класного керівника; 56% - батьків; 67,9% - книги; 30,2% - засоби масової інформації; 17,3% - друзів.

      Про те, що у такому спілкуванні формуються мовленнєві компетентності школярів, свідчить той факт, що діти відпрацьовують мовленнєві норми, оскільки вони добирають лексику певного маркування у розмові з вчителями – 85% опитаних, зі старшими людьми – 82,3%, з незнайомими людьми -76,2%, з батьками – 70,8%.

      У референтній групі, серед однокласників, друзів, однолітків, мовленнєві норми не є вартісними, їх дотримуються 33,6%  опитаних учнів. В той же час для молоді характерною є кодована мова, не зрозуміла для дорослих, про застосування якої свідчать 66,9% респондентів. Дослідження фіксує використання школярами й ненормативної лексики у спілкуванні з друзями (51,5% опитаних), з однокласниками (46,9% опитаних), з молодшими учнями (35,2%), з батьками (2,6%), з вчителями (1,3%).

    Можна зробити припущення, що вибір мовних та мовленнєвих засобів мотивується у школярів мовленнєвою ситуацією та рівнем сформованості відповідних компетентностей. Зокрема, відчуваються труднощі у висловлюванні думок на уроках у 45,2% опитаних школярів. 38,2% респондентів зізнаються, що не вміють послідовно, чітко й  лаконічно представити міркування; 30,9% - відчувають брак термінологічної лексики; 25% - не можуть дібрати прикладів для ілюстрації наведеної тези.

     Старшокласники відзначають вплив позитивних емоцій учасників спілкування на ефективну комунікацію Як негативний фактор вони називають відсутність зацікавленості до думки співрозмовника збоку друзів (60,1%), батьків (56,(%), вчителів (52,6%). Безумовно, не налаштовує на мовленнєву комфортність таке ставлення до школярів з боку вчителя, яке вказують респонденти у відповідях на відкриті запитання: вчителі «можуть вживати образливі слова»,  «агресивні, не вміють вислухати чиюсь думку», «перебивають, нав’язують свою точку зору, починають кричати»,  «намагаються сказати щось уїдливе», «насміхаються, глузують над учнями», «кричать», «не можуть довести свою думку», «повторюють одне й те саме», «вживають непристойні слова».

     Діти відкриті до порозуміння і цінують вчителів, які «вміють пожартувати з дітьми», «дають відповідь на мої запитання», «поважають і підтримують думку учня», «гарно, чітко, спокійно розмовляють», «уміють спілкуватися на мові учня», «цікаво розповідають».

     Справжнім інформатором, порадником, навчальною необхідністю діти вважають книгу (67,9%) і читають художню літературу за програмою 72% респондентів, шкільні підручники – 52,8%, довідники – 42,2%, журнали – 40,4%, художню літературу, не вказану у програмі, - 36,6%, науково-популярні видання – 21,7%. Діти полюбляють читати фантастику (40,4%),  детективи (34,8%), «фентезі» (30,4%), історичні романи (27,9%), поезію (27,9%), казки (16,2%). Знаходять необхідну літературу зазвичай у шкільній бібліотеці (89,4%), Інтернеті (80,8%), сільській (55,3%) і міській (42,9%) бібліотеках.

     Любов до читання прищеплена 63,1% респондентам у дитинстві батьками (72,5%), бабусею і дідусем (31,9%).

     Відомо, що мовленнєва комунікація обумовлюється певними параметрами: сферою та ситуацією спілкування; видом комунікаційного контакту; рольовими установками, особистісними характеристиками учасників спілкування; способами структурування предметного змісту у мовленнєвому потоці. Отже, площина взаємодії вчителя і учня, безумовно, окреслює мовленнєвий простір школяра. Педагог надає необхідну інформацію, формує відповідні компетентності, є зразком адекватного використання мовних засобів, будує позитивну мотивацію до мовленнєво-мисленнєвої діяльності мовної особистості.

      Продовжуючи речення „Відчуваю задоволення від спілкування з учителями, які ...”, школярі відзначають комунікативні пріоритети: розуміння („повністю розуміють нас”; „...готові йти на компроміси...”, „підтримують на шляху до мети”, „переймаються твоїми проблемами”, „ не відвертаються від учнів, які відстають у навчанні”) повага („розуміють мене; підтримують, співпрацюють, радять”; „поважають мене як цілком сформовану особистість, хочуть особисто допомогти у навчальній роботі”, „не дивляться на те, з якої ти сім’ї, чи з якого класу, який рівень твоїх знань, а спілкуються з тобою так, як з усіма іншими”, „не ставлять себе надто високо”, „до тебе ставляться як до друга”), інтелект(„є різнобічно розвиненими”, „підходять до завдання з запалом та почуттям гумору”, „говорять не тільки про школу, про те, що нам весь час потрібно вчитися, а й про щось інше”, „розповідають багато цікавого про життя; дають поради, як правильно спілкуватися, як ставитись до оточення”, „дізнаюся для себе чимало нового та цікавого”), професійна компетентність („поважають особистість учня і своєю метою ставлять дійсно поглибити їх освітній рівень, зацікавивши своїм предметом”, „обізнані у своєму предметі, зацікавлені знаннями учнів; з ними можна поспілкуватися на різні теми”, „мають підхід до учнів”, „...коли щось не розумієш, лишній раз пояснять без крику. Коли щось розповідаєш і не виходить, то не буде кричати і ставити низький бал, не почувши моєї відповіді до кінця, а допоможе і ще щось пояснить, щоб було зрозуміло.”, „вміло оцінюють ситуацію, яка склалася...”; „...мають вміння слухати...”, „відносяться до учнів справедливо; задоволені, що вибрали професію вчителя”, „...люблять свою роботу та намагаються надати учням якомога більша знань та отримують від цього задоволення”), риторичні вміння („говорять зрозумілими словами, зрозумілою мовою”,) емоційна врівноваженість („стриманих; вміють контролювати свої емоції; турботливих”, „уміють контролювати свої емоції”, „...не кричать. Усміхаються, ...не дратуються”, „не зганяють злість на учнях”, „терплячі, не дратуються і не зляться, не підвищують голос”), етикетна адекватність („чемно розмовляють”, „уміють уважно вислухати, завжди доводять думку до кінця, стараються зрозуміти того учня, котрий не може цілковито відповісти”, „делікатно вказують на помилки”, „не ображають словами”, „люб’язно до тебе відносяться”), моральні чесноти („дотримуються сказаного слова, тих слів, що сказали учням”, „стараються зрозуміти не тільки як учня, а як людину, таку як і вони”, „дотримуються визначених моральних норм”).

Серед комунікативних загроз учні називають зарозумілість та упередженість, („відносяться до тебе як до якогось непотрібу...”, „кричать; упереджено ставляться; не розуміють; не виявляють інтересу”, „вважають свою думку головнішою, ніж міркування учнів”, „не поважають учнів...”, „зневажають учнів”, „можуть принизити гідність”), виплескування негативних емоцій на дітей („не стримують емоцій...”, „показують своє вічне невдоволення, поганий настрій, підвищують голос ні за що, ні про що, не слухають думку дітей”, „не приховують негативних емоцій...”, „можуть образити”)  професійну недосконалість („не можуть пояснити те, що тобі потрібно...”, „не зважають на думку учнів, несправедливо оцінюють знання”, „...намагаються якнайшвидше пояснити нову тему, не питаючи, чи зрозуміли ми, чи ні; і на уроці займаються своїми справами”, „не можуть пояснити навчальний матеріал”), невиправдану дистанційну віддаленість від школярів („...ніколи не допомагають, відвертають голову, ніколи не співчувають”, „консервативні...”, „виявляють відкриту неприязнь до нас, ...крім свого уроку нічого не бачать”), інтелектуальну обмеженість („суто по підручнику викладають матеріал...”, „...не можуть підтримати тему спілкування”, „...більше нічого окрім їх предмета не можуть сказати”, „...з ними не має про що говорити”, „які у розмові ніякі”), вживання негативно маркованої й табуйованої лексики („вживають погані слова, не добре висловлюють думку...”, „можуть накричати, нагрубіянити”, „вживають нецензурні слова”, „...навіть можуть назвати їх (учнів – А.Д.,Г.Р.) досить „гарними” словами...”, „вживають гнівні, презирливі фрази”, „вживання ненормативної лексики”), відсутність риторичних компетентностей у спілкуванні („нудні, не раціональні, не можуть правильно висловити думку, по декілька разів повторюють одне й те ж саме”, „перебивають учня”, „не можуть вислухати учня, зрозуміти ту чи іншу ситуацію”, „...кидають жарти про учнів...”, „не розуміють жартів”), використання службового статусу для морального тиску („можуть дати учневі відчути його вади, які він намагається виправити, причому роблять це для того, щоб викликати зневагу до цього учня у його однокласників”, „повишають голос на учня, ставлять оцінки, не пояснивши, чому саме так...”, „вимагають від нас того, що не стосується уроку, коли просять щось знайти, наприклад, якусь інформацію, а ніхто цього не захотів робити, або ж просто не знайшов потрібного матеріалу, то потім кричать на нас і мстяться оцінками, завалюють на уроках. Але ж ми не зобов’язані це робити!”, „погрожують і обзивають”, „стараються зробити з учня дурня”).

      Всі міркування респондентів проектуються у площину мовленнєвої взаємодії учня і вчителя. Аналіз показує, що школярі відкриті до спілкування та порозуміння: „Кожен вчитель – це людина зі своїми особливостями, котрих не треба боятися, а лише розуміти, що і навіщо вони роблять. Хоча це достатньо важко”. Це важливо, оскільки бачення проблеми та розуміння факторів, що її спричиняють, веде до пошуку шляхів розв’язання. Процитуємо фразу випускника школи: „Відчуваю задоволення від спілкування з вчителями, які при мовленнєвому контакті дивляться в очі, знають, що донести до учня... також вчаться на помилках учнів, ... радіють за успіхи свого учня у навчанні”.   На думку К.Роджерса, вчитель повинен бути конгруентним, усвідомлювати своє ставлення до інших людей, демонструвати щирість і відвертість у стосунках з учнями. За таких умов школяр має право на помилку, охоче висловлює свою думку, не боїться вчителя, довіряє йому; учіння перетворюється у засіб формування необхідних предметно-професійних і соціальних рис особистості учня.

      Викликає занепокоєння той факт, що більша частина учнівських роздумів асоціюється з професійною некомпетентністю вчителя в площині формування мовленнєвого простору школяра.

Педагогів турбує низький рівень мовленнєвої культури школярів. Вони бачать структурні складові  мовленнєвого простору, який формує таку культуру, та окреслюють причини недосконалості педагогічних впливів.  Вчителі свідомі того, що на особу безпосередньо та опосередковано спрямовано дію навчального середовища в особі педагога („спілкування з вчителями”, „батьки і вчителі малу увагу приділяють власному спілкуванню, а діти тільки копіюють їх мовлення”, „введення до практики навчально-виховного процесу активних та інтерактивних форм роботи, які вимагають від школярів мовленнєвих комунікативних компетентностей”); навчальної інформації – підручник, художня література відповідно до програм тощо – („інформативні тексти у підручнику не завжди можуть слугувати мовленнєвим зразком”; „твори світової класики недоступні широкому загалу мешканців України через високу вартість, тому діти читають їх у хрестоматійному варіанті”, „невиправдана кількість термінологічної лексики, зазвичай запозиченої”, „підручник не формує культуру мовлення школяра”, „доступність довідникової літератури”); засоби масової інформації(„мова телебачення”, „недотримання мовленнєвих норм ведучими радіо та телебачення”, „дуже часто діти говорять мовою телегероїв”, „сленг героїв телеефіру”); суспільні запити („декларується статус української мови як державної, але відсутні діяльнісні кроки, що забезпечують удосконалення мовленнєвих навичок”, „надмірна інформатизація суспільства сприяє зникненню в учнів бажання чітко висловлювати свою думку”, „школярі не бачать доцільності у дотриманні правил культури мовлення”, ”не дотримання правил мовлення на вулиці, вдома, у школі, на стадіоні”, „існує певна „мода” спілкування у неофіційній ситуації на використання нелітературної лексики, спрощення текстових структур, вживання табуйованої лексики”, „демократизація суспільства потребує від громадянина вміння вести толерантну дискусію, аргументовано та лаконічно висловити свою думку, задати питання, почути опонента тощо”, „рівняння на західну культуру, не завжди позитивні приклади”); правила вербального та невербального спілкування, визначені у суспільстві („школярі спостерігають конфлікт між правилами риторики, що вивчаються у школі, та недотриманням їх посадовцями, політиками, шоуменами”, „іншомовні інтерференції”, „зменшення будь-якого виду інформації, яка б подавалась з дотриманням правил літературного мовлення”); родинні традиції та впливи („мова батьків”, „діалектизми у мовленні батьків”, „спілкування батьків ненормативною лексикою в присутності дітей”, „мовленнєву культуру школяра формує сім’я: „З родини  йде життя людини”, „відсутність культу книги в сім’ї”); закони неформальних молодіжних угруповань („вплив вулиці”, „вживається мовленнєвий сленг через бажання виділитися серед інших або навпаки – не бути „білою вороною”, „при спілкуванні між собою учні використовують нецензурні слова”, „використання ненормативної лексики як спосіб самоствердження у молодіжному середовищі”); правила спілкування у мережі Інтернет („володіння словом відкриває простір для ефективного спілкування на форумах та у чатах”, „Інтернет вимагає кодованої лексики, яка дуже часто спотворює літературну мову”, „віртуальне спілкування за певних обставин спрощує та збіднює мовленнєві компетентності”, „інформація в Інтернеті зазвичай позбавлена образності, емпатійності”, „через „мобільне” спілкування втрачаються навички зв’язного мовлення, збіднюється словниковий запас”); комп’ютер як співрозмовник („вплив на культуру мовлення учнів лексики героїв комп’ютерних ігор”).

      Вочевидь, мовленнєвий простір конкретного школяра сприяє вибудові  як активних, так і пасивних мовленнєвих моделей у його навчальному та позанавчальному житті.

      Одинадцять чи не найважливіших років у своєму житті дитина в особі педагога має приклад для наслідування. Це усвідомлюють як учні, так і вчителі. Які ж пріоритети визначає для себе педагог як носій мовленнєвої культури? 79,3% опитаних вчителів вважають себе людиною, яка володіє мовленнєвими нормами; 92,8% звертають увагу на помилки у мовленні інших, 91,1% респондентів дратуються, коли  диктори та ведучі різних програм радіо та телебачення не дотримуються мовленнєвих правил. 68,9% опитаних вчителів дошкуляє недотримання мовленнєвих норм співрозмовником. Вважають за можливе для себе використовувати тільки літературне мовлення, якщо його норм не дотримується співрозмовник-учень, 96,1% респондентів; співрозмовник-державний посадовець – 95,5%; незнайома людина – 84%, якщо це у транспорті – 79,3%, у закладах торгівлі – 76,2%. З колегами, які не дотримуються мовленнєвих норм, 76,4% респондентів спілкуються літературною мовою. Показово, що при спілкуванні у родинному колі 40,8% респондентів використовують літературно нормовану мову і лише для 22% – це властиво у спілкуванні з друзями у неофіційній ситуації.