Есе на книгу Євгена Білоусова «Славетні імена України» Досвід попередників застерігає нас від помилок у майбутньому
«Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом,
який сидить собі і не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі
поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притулене, сни історичні,
красиві. М’язи розслабились, душа угрілася,
прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозліталися
хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають вже по-іншому», – писала Ліна Костенко.
Дивно
таке чути! Особливо тим, кому не байдуже
за долю своєї країни, коли її розривають на шматки. А тобі?! У
хвилини якоїсь певної задуми я
спостерігаю за листочком. Який же він маленький, тендітний, беззахисний. Краса
його мене полонила, змусила взяти на долоню та захистити від усього зла та байдужої
неминучості… Він тріпоче, то знову полетить, гойдається чи ніжно зронить останню росу і завмирає навіки.
Ось так
історія кожного народу проходить свій
шлях до його розквіту. Спочатку зародиться його молоде слово; з’явиться
буйними травами його опора – молоде покоління; заквітне квітами, мов ромашки у
полі, його душа – стоголосий спів; зростить достиглі плоди-колосся мужніх синів
і збагатіє наш край гідно, запустивши коріння у свої землі, які не зрушить
жодна сила. І будуть цвірінькати птахи з пташенятами на нашому дереві. А дерево
не одне. Вже квітучий сад! Тільки не забувайте, що шлях цей довгий і сила у нас є!
У книзі Євгена Білоусова «Славетні імена України» Ярослав
Мудрий наділив українців християнською вірою;
Володимир Великий – надав вірне плече та охрестив державу; княгиня Ольга наділила жінок-матерів вірною і
жагучою сльозою; Петро Могила об’єднав нас духовно
та дав освіту; Михайло Грушевський навчив бути сильним не лише словами, а й
справами; Тарасове слово спонукало любити й берегти рідну мову; а Богдан
Хмельницький показав шлях до становлення української держави і примусив інші країни
рахуватися з нею. Цей шлях наче терен, що горить-не згорає і міць його в
згуртованості, єдності та вмінні дослухатись один одного.
Чи виникли б у нас проблеми у країні, якби ми на помилках
попередників робили висновки у майбутньому? Людство знає безліч таких випадків.
І я знаю, що Богдан Хмельницький та його мужнє слово мало вагоме значення для
людей у ті часи, а його манера спілкування – дали можливість до створення
міцної держави. Тож до історії треба звертатись?! Мабуть так! Усі перекази Євгена Білоусова є шляхом руху уперед,
маятником часу, прикладом подолання життєвих перешкод. Його твори насичені
внутрішньою силою і мають важливий момент у вихованні.
Для мене Україна, наче молодий пагінець, який виросте, але
може і зникнути, якщо його затопчуть; молоде деревце, якщо будеш лише поливати;
квітуче дерево, якщо не будеш байдужим та черствим; дерево з плодами, якщо
уціліє, не дивлячись на вітер чи той бридкий черв’як, що підгризає його коріння… Ні! Все-таки Україна буде
як тисячолітнє дерево, що розмножується, ділиться, захищає, оберігає всіх, хто
до нього з чистим серцем доторкнеться, сльозою поділиться! А пташенята позлітаються
собі високо у гніздо, бо кращої сторони не має і співатимуть веселих пісеньок. «Усе
на світі треба пережити, бо кожен фініш – це по суті старт», – передбачала Ліна
Костенко.
Отже, спостерігаючи за постатями минулого, можна відчути гордість за свій
народ і не робити помилок у майбутньому. А які будуть зміни, залежить від самої
людини: якщо вона сильна духом, то зміни – на краще, а якщо слабка – на гірше. Я
для себе вже зробив вибір? Надіюсь у тебе теж виникне бажання, хоча б не бути
байдужим! Прочитана мною книга схожа на віковічне дерево, яке залишиться для
моєї родини і мене у моїй пам’яті назавжди, а
видатні постаті своїм міцним корінням будуть утримувати його. Нехай так буде
навіки! Амінь!
Немає коментарів:
Дописати коментар