Василь Сухомлинський - велетень педагогічної думки.

В. Сухомлинський писав: «Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Слід учителя на землі я хочу не випадково порівняти із квіткою схожою на зірку – з лотосом.

Лотос - одна із найдавніших квіток нашої планети. Їй більше 100 млн. років. В Індії, Єгипті, Японії, Китаї лотос виступає як символ творчої сили, мудрості, чистоти і досконалості.

Лотос народжується у пітьмі підводного царства, щоб розкрити на поверхні води своє золоте, сонячне серце. Виростаючи з намулу, він залишається чистим. Він символ незаплямованої краси і недоторканої чистоти у брудному середовищі. Це образ джерела світу, відродження, краси життя, щастя, чистоти і духовності.

Професія учителя також древня. Подібно лотосу учитель повинен піднятися на такий рівень, щоб стати спрямовуючою силою суспільства, стати шляхом, по якому ітиме суспільство. Якщо ми навчимося цьому, то не будемо відчувати себе самотніми і покинутими в цьому суспільстві. Давайте спробуємо змінити відношення до себе, до нашої професії. Школа хоча б трохи, але повинна йти попереду суспільства і вказувати шлях людству в часі й у просторі.

Шлях у кожного свій. Виховувати особистість нелегко. Проте кожен урок – це обов’язково рух вперед, пізнання нового і щоденна кропітка праця. Коли приходжу до дітей, бачу їхні очі, то думаю не стільки про те, чи досконало вони володіють знаннями з мови чи математики , а замислююся над тим, які вони люди. Хочеться навчити їх цінувати життя, любити землю і себе на ній, бачити прекрасне в кожному дні і творити добро, не боятися невдач і помилок, які можна виправити. Тому і використовую ідеї гуманної педагогіки В.О.Сухомлинського, Ш.О.Амонашвілі, О. Захаренка у роботі зі своїми учнями.

«Виховання, яке позбавлене постійного, повсякденного духовного спілкування дітей з батьками, – ненормальне, потворне виховання, як ненормальне потворне життя батьків без постійної турботи про дітей». В. А. Сухомлинський.

«Якщо дитина була б tabula rasa .., тоді справа закрутилася б зовсім інакше. Однак видно, що природа не є теслею, який готує і зберігає відшліфовані дошки. Ні. Вона створює вже потенційно певні особи, в сутність яких від початку посіяне насіння їх майбутньої особистості ». Д. М. Узнадзе.

Ось частина дороговказних мудрих думок із цієї прекрасної Чаші класиків педагогіки:

* Наша душа небесного походження.

* Остання мета людини знаходиться за межами цього життя.

* Духовність є основою всякого буття, вічного і безсмертного.

* Дитина є мікрокосмосом, здатним охопити макрокосмос.

* Насіння освіти, чесноти і благочестя закладені в нас від природи.

* В дитині від початку посіяне насіння її майбутньої особистості.

* Діти не готуються до життя, вони вже живуть.

* У Чаші Дитини сяє зародок зерна Культури.

* Справжнє виховання Дитини – у вихованні самих себе.

* У школі повинна бути присутньою розумна релігійність.

* У любові Дитина знаходить удвічі більше джерело зростання.

* Без духовної спільності виховання не відбудеться.

* Щоб дарувати Дитині іскорку знань, учителю треба увібрати море Світла.

* Під іменем гуманної освіти треба розуміти розвиток духу людського, а не один формальний розвиток.

* По-справжньому гуманний дух наших сил міститься у вірі та любові.

* Навчання повинно випереджати розвиток і вести його за собою.

* Виховання духу і моральності є основою всієї освіти.

* Співробітництво є вінцем людства.

* У співробітництві з дорослим Дитина стає більш сильною у своїй інтелектуальній діяльності, ніж за самостійної роботи.

«Любити Дитину по-всякому не можна. Якщо любов не виховує, вона не для Дитини. Якщо в Любові немає відданості і прихованої готовності до самопожертви, вона теж не для дітей ». Ш. О. Амонашвілі.

«...Треба прискорити час і підтягти сьогодення  до майбутнього; треба жити сьогодні так, як хотіли б ми жити в майбутньому».  Ш. О. Амонашвілі.